У сучасному світі неможливо обійтися без роботи з документами. Документи супроводжують людину фактично від народження і до смерті. Ми звикли сприймати документи як самоочевидну й невід’ємну складову соціуму. Але документація знаходиться в культурно-історичному контексті і її варто розглядати як щось плинне та варте критики. 

 

Зазвичай робота з документами аналізується крізь призму правознавства та бухгалтерської справи. Однак, вони не здатні аналізувати ведення документації зовні, адже вони як науки знаходяться всередині тієї ж парадигми, яка й породила сучасні правила документообігу – що суспільство та всі його елементи мають бути влаштовані раціонально. Таким чином, ця парадигма лишається незрячою щодо ірраціональної ритуальної складової, яка й лежить значною мірою в основі ведення документації. Чим складніше формальна дія, яку прагне зробити особа, тим більше ритуалів ця дія, зазвичай, вимагає. 

Але що таке документ? Наше визначення документів спирається на аналіз їхньої природи, запропонований Сюзанною Бріт, видатною дослідницею документознавства, а також на положеннях українського законодавства. В основі документа лежать три ключові характеристики: 

​

• документ передає інформацію;

• документ є індексованим знаком, тобто він вказує на документальну мережу, у якій він розташовується, та на свій контекст у ній;

• документ слугує підтвердженням чи відтворенням певного феномену.

 

Офіційний документ – це вид документа, головною особливістю якого є наявність юридичної сили та створення з дотриманням чітких правил, регульованих державною інституцією.

​

Офіційні документи — це інструменти влади. І так само, як і у влади як такої, роль офіційної документації може бути як негативною, так і позитивною. 

​

З одного боку, документація обмежує та рамкує особистість. Офіційні документи – не просто засіб фіксації реальності, а й механізм її конструювання, що визначає, хто і як може бути представленим у соціальному просторі. Уніфіковані форми спрощують і стандартизують інформацію, виключаючи індивідуальні виміри. Документ визначає межі належності, закріплюючи соціальні відмінності, розмежовуючи "своїх" і "чужих".

З іншого боку, документація робить можливим функціонування сучасної правової держави з усіма її гарантіями. Інституції правової держави, від яких залежить життя усіх її громадян, складаються з документів так само, як туло людини складається з клітин. Сама здатність документів посвідчувати певні феномени є соціальним конструктом, що будується на суспільному договорі. У правовому суспільстві ритуали документації беруть на себе роль соціального контролю. На відміну від не кодифікованого звичаєвого права, сучасні закони є документами. Постання сучасної судової системи приносить послідовність у покарання за злочини та зменшує потребу в традиційних ритуалах, які використовувалися в традиційних суспільствах для каналізування напруги. 

​

Ведення офіційної документації – це ритуал, що приходить на заміну ритуалам традиційного суспільства. Якщо традиційні ритуали можуть грати роль символічного відтворення мітології, то сучасні ритуали документації є символічним відтворенням світогляду сучасного суспільства — погляду на світ і суспільство як на щось із раціональним влаштуванням. Відповідно, ритуали документації є спробою символічно передати раціональність суспільного договору правової держави. Водночас, конкретні вимоги до проведення ритуалів документації (складання присяги, наявність свідків під час шлюбу, відступи на полях документа тощо) є штучними та умовними, часто не викликані нічим, окрім порівняно нової документальної традиції. Крім того, ритуали документації часто поєднуються з традиційними ритуалами в синкретичну форму. Наприклад, сучасний ритуал шлюбу передбачає отримання свідоцтва про шлюб одночасно з традиційною церемонією. Роль священника чи жерця, як представника вищої влади Бога, що об’єднує двох людей воєдино, замінює уповноважений чиновник як представник вищої влади держави (втім, у деяких країнах ці ролі можуть поєднуватися в одній людині). 

​

Роль ритуалів у правовому суспільстві залишається такою ж, як у традиційному суспільстві, лише самі ритуали змінюються та адаптуються, аби відбивати цінності свого суспільства.

Статичний елемент документа змінюється у процесі взаємодії з людиною, яка модифікує його, інтегруючи в особистий досвід. Кожне втручання у стандартизовану систему перетворює її на точку формування нового змісту та маніфестує людину, автора.

Індивідуальність людини народжується в процесі дії. Вона виявляється через дію, що може бути як масштабною, так і незначною, як усвідомленою, так і спонтанною. Саме через дії відбувається процес створення самості. Будь-яке рішення щодо взаємодії з документальною структурою — дотримання чи порушення правил, редагування, нашарування нових елементів, деконструкція або трансформація — є процесом самовизначення. Крізь нормативність проступає самість, крізь стандартизовану форму — нестандартизований хаос людини.

​

Виставковий проєкт "Покажіть свої документи..." досліджує документ як мистецький феномен, що виходить за межі його функціональної ролі. Документ тут — не лише механізм бюрократичного контролю, а й естетичний, ритуальний та соціальний артефакт. Учасники проєкту працюють з фотографією, текстом, живописом, колажем та перформативними практиками, висвітлюючи неочевидне місце документації в суспільстві.

​

Попри те, що офіційні документи нерідко з’являлися в мистецтві, більшість таких проєктів тяжіли до інституційної критики, висвітлюючи корупцію чи адміністративні зловживання. Однак рідко досліджувалися естетичні й ритуальні аспекти документації. Роботи концептуалістів на кшталт Гааке використовують документи для засвідчення фактів, не заглиблюючись у їхню внутрішню природу. Тим часом, документація як практика залишається недооціненим мистецьким інструментом. Першочергова функція документа — засвідчувати, відображати певний феномен, бути дзеркалом дійсності. Але що відбувається, коли в центрі кадру опиняється саме дзеркало?

Митці аналізують точки розриву і збігу між ригідною бюрократичною логікою та гнучкістю людської особистості. Це відбувається через два вектори руху між ними. Приносячи особисте в бюрократичне, матеріальні об’єкти, що супроводжують документи, — паспортні фото, свідоцтва, печатки, штампи — стають носіями індивідуальності, а нормативні форми розмиваються через дефекти друку, палімпсести, візуальні "бутерброди", колажі та іронію щодо документообігу. Приносячи бюрократичне в особисте, речі й феномени з повсякденного життя та культури — дружба, любов, мітологія, фольклор — постають в холодному світлі софітів документації. Але так само, як структурованість ритму вірша може надати йому краси, погляд на на життя крізь структурованість документації може бути потужним мистецьким жестом.

​

Втручання в стандартизовану систему створює новий зміст, перетворюючи документ на живий матеріал культурного виробництва. Він перестає бути статичним бланком, виявляючись у формах тканин, дат, фотографій, рухомих об’єктів, перформансів і колажів.